Весняний цикл свят українців: традиції та обряди.https://drive.google.com/file/d/1MzLw3lXjYSuInmY00cNFaQLY5-ig8pYM/view?usp=sharing
Етнографічні легенди-свідчення про свята осіннього циклу.
Дистанційна робота з вихованцями. Календарна обрядовість. Народні свята та обряди осіннього циклу. Презентація
https://vseosvita.ua/library/prezentacia-cikl-kalendarno-obradovih-svat-osinnogo-periodu-52092.html
Загальна характеристика походження українського фольклору
Фольклор (від англ. folklore – народна мудрість, знання) – яскравий виразник самобутності
етносу, вмістилище народної мудрості, досвіду, почувань і насамперед – духу
нації, її душі. Усна народно-поетична творчість ховає в собі систему архетипів,
які відповідають за бачення людиною будови Всесвіту та її місця в ньому. Фольклор
– це те невсихаюче джерело, звідки народ неустанно черпає натхнення до життя і
творчості.
«Українські
пісні й думи подають зразки чистої народної мови й поетичного вислову,
розбуджують любов і повагу до рідного слова, стають сильним сполучникам
міліонів українського народу, кружляють у всіх його роз’єднаних частинах неначе
кров у живому організмі».[1]
Вперше термін фольклор застосував археолог Вільям
Джон Томс 22 серпня 1846 року в своїй статті в англійському тижневику «Атенеум»,
намагаючись означити пов’язані з матеріальною культурою прояви життя народу. І
сьогодні західноєвропейські науковці до фольклору зараховують не тільки усну
народну словесну творчість, а й матеріальну культуру (елементи побуту, знаряддя
праці, особливості побудови житла).
У сучасній українській
фольклористиці цей термін трактується у вужчому розумінні:
«Фольклор – це художнє
відображення дійсності у словесно-музично-хореографічних
і драматичних формах колективної
народної творчості, нерозривно пов’язаної з життям і побутом. У ній відбито
світоглядні, етичні й естетичні погляди народу»[2].
Водночас існує поняття «народна
творчість», яке охоплює різнопланову творчу діяльність народу – поезію,
музику, театр, танець, архітектуру, художнє і декоративно-ужиткове мистецтво.
Для виокремлення серед розмаїття
народної творчості сфери власне «усно-словесної» науковці використовують
терміни «усна народна словесність», «усна народна творчість», «усна
народнопоетична творчість».
Усна народна словесність – це сукупність художніх
творів, складених народом національною мовою. Характерними рисами
народнопоетичної творчості є
v усний спосіб побутування;
v анонімність фольклорного
тексту;
v імперсональність (особа
автора не почувається);
v усталеність традиційної
поетики (наявність постійних троп – loci communes);
v варіантність (постійна
зміна другорядних елементів структури);
v тяглість (безперервність
традиції).
Щодо виникнення фольклорного
твору існують дві теорії – колективного творення та теорія «обдарованої
одиниці». Прибічником першої був І.Франко. У своїй праці «Як виникають народні
пісні» він зазначає, що первісна поезія була, по суті, колективним вибухом
почуттів, збірною імпровізацією, яка одночасно була співом, танцем і пантомімою.
Рештки цієї первісної поезії ще збереглися, на думку І.Франка, в деяких
обрядових піснях, які виконуються в такт танцю, в супроводі характерних рухів.
У цій поезії ще все змішано: оповідання, і лірика, і драма. «Її основа захоплює цілий колектив, збуджує
його емоційний настрій і тому відтворює завжди всі ті вияви «святого шалу», що
був джерелом першого вибуху». З часом, проте, почуття охолоджуються,
залишається тільки інтерес до самого змісту, до самого факту, який дав привід
до утворення пісні. [3]
Прибічник другої теорії творення
усної народної словесності – М.Гру-шевський – виділяє серед народної маси
талановиту одиницю, імпровізатора, «счинальника»,
диригента, який і дає вираз певним настроям, які «одушевляють» колектив.[4]
Варто зазначити, що М.Грушевський
вважає людський колективний крик (неартикульований хоровий спів в примітивній
формі), ритмічний рух (танець) і ритмічний гук, викликаний різними ударами, від
ударів голих рук до різних інструментів (примітивний оркестр), фундаментом, на
якому збудовані найстарші форми словесного мистецтва.[5]
Отже, змістове та формальне наповнення усної словесності твориться у
багатогранній єдності індивідуального осмислення дійсності та колективної
художньої свідомості.
У фольклорних творах
спадкоємність, стійкість художніх традицій поєднується з варіантністю
сюжетно-мотивних та формальних елементів. У кожній місцевості, відповідно до
діалекту, клімату, території та звичаїв нова пісня потрохи змінюється: незвичні
або надто індивідуальні її риси «затираються», діалектні форми однієї
місцевості поступаються місцем іншим, відповідно до кращої чи гіршої пам’яті співака,
одні строфи «випадають», з’являються інші, вирвані з якоїсь другої пісні, а ці
знову підлягають поступовій зміні. І в такий спосіб пісня розщеплюється на
велику кількість варіантів, в яких первісний мотив з часом підлягає видозміні,
«затемненню» або розвитку то в один, то в другий бік, із яких потім за
відповідних умов можуть постати окремі пісні з близькими, але мало між собою
схожими мотивами. [6]
Основними критеріями всіх відомих класифікацій
українського фольклору являється сюжетно-мотивний комплекс, образна та
символьна системи, текстова структура творів та форма їх виконання, а також зв’язок
усної народної словесності з календарною та сімейною обрядовістю та
позаобрядовою дійсністю. Жанрова система української усної народної творчості
містить жанри, відомі у фольклорі інших народів, а також унікальні національні,
властиві тільки українській усній словесності, жанри – думи, щедрівки. Та й
"міжнародні" жанри (балада, казка тощо) на українському ґрунті мають
свій національний колорит. «Їх
особливості проявляються у комплексі мотивів та образів, у загальному пафосі, у
так званому "світогляді" жанру та в наративно-композиційній структурі
твору, в образності стилю. Так, шотландські балади тяжіють до казки, легенди,
часто забавні й нерідко мають щасливе закінчення. Вони розлогі, плавні, з
рефренами. Українська балада майже поспіль трагічна ("сестра
трагедії"), максимально сконцентрована й побудована на безвихідних
колізіях екзистенційного характеру.» [7]
Українські думи
– унікальними явище у світовому фольклорі. Жанровими
характеристиками дум є відсутність строф та наявність періодів, уступів, терад;
дієслівне чи прикметникове римування, яке уможливлює багату імпровізацію, як
ритму, так і музики. Їм властиві стала композиція, розгорнутий сюжет, повільна
епічна розповідь, постійні епітети і найголовніше – «морально-естетич-ний пафос» та «героїчний
естетизм»[8].
Виконували думи переважно професійні народні співці – кобзарі чи бандуристи
мелодійною декламацією-речитативом, під акомпанемент кобзи, бандури, рідше
ліри.
Кобзарські думи – предмет побожного захоплення поетів.
Пантелеймон Куліш писав, що Шевченко читав думи стоячи на колінах. Він цінив їх
набагато вище гомерівського епосу.
Леся Українка теж глибоко розуміла унікальність дум як
національного скарбу, – тих "предивних,
єдиних на цілий світ пам’ятників творчості нашого народу". Вона була
переконана, що "видання кобзарських
мелодій дасть нову і, може, найбільшу підвалину національної гордості, бо се
таке з’явище, з яким наші сусіди нічого поставити не можуть" [9].
Думи оспівують важливі історичні події. Жоден народ,
відзначав М.Дра-гоманов, не має такої великої кількості пісень
на історичну тематику, як українці, адже вони брали масову участь в обороні
своєї Батьківщини.
Власне історичні, так звані козацькі
пісні побудовані на сюжетах, що їх витворювала історія України, а не на
запозичених мотивах.
Своєрідними є також наші чумацькі, рекрутські,
антипанщизняні пісні[10].
Термін щедрівка – суто український, оскільки
він не поширений на території інших народів і не увійшов у їхню пісенність,
крім, частково, білорусів, пісні яких, на думку М.Драгоманова, на 60-70 %
українські. Характерно, що щедрівки побутують тільки на півдні Білорусі, де
більшість населення – українці. Щедрівки – це величальні пісні, первісно гімни
міфологічним богам і героям, можливо, і князям; вони зазнали своєрідної
демократизації (явище так званого евгемеризму) і були пристосовані до
оспівування ідеального господаря, його сім’ї й господарства. Частково вони є
етіологічними міфами про походження землі тощо і мають філософічний характер[11].
У процесі свого
побутування жанри народної словесної творчості перебувають у «продуктивному» та
«непродуктивному» періодах своєї історії (виникнення, поширення, входження в
масовий репертуар, старіння, згасання), що залежить від історично-громадських
та культурно-побутових змін у суспільстві.
Стійкість побутування фольклорних
творів у народі пояснюється не тільки художньою цінністю, а й швидкістю чи
повільністю змін в укладі життя, світогляді та смаках їх основних творців і
носіїв-виконавців. Тому система жанрів різних історичних періодів поділяється
на активний репертуар – жанри, які широко побутують, та пасивний – ті, які
зберігаються в народній пам’яті, але виконуються фрагментарно.[12]
Творення різноманіття жанрів, їх сюжетно-мотивного фонду та формальної основи
продиктоване потребами різних історичних періодів, соціальними та культурними
змінами, еволюцією світогляду. Відтак, природньо, що жанри видозмінювалися,
зникали, а на їх місці з’являлися нові – готові втілити ідеали та прагненння
нового часу.
Наука, що вивчає
закономірності та особливості розвитку фольклору, характер і природу, сутність,
тематику народнопоетичної творчості, її специфіку та спільні риси з іншими
видами мистецтва; особливості побутування та функціонування текстів усної
словесності на різних етапах розвитку; жанрову систему і поетику, називається фольклористикою.
Відповідно до спеціально поставлених перед цією наукою завдань, фольклористика
поділяється на дві галузі: істрію фольклору та теорію фольклору.
Історія фольклору – це галузь
фольклористики, що вивчає процес виникнення, розвиток, побутування, функціонування,
трансформацію (деформацію) жанрів та жанрової системи у різні історичні періоди
на різних територіях. Історія фольклору вивчає окремі народнопоетичні твори,
продуктивні та непродуктивні періоди окремих жанрів, а також цілісну
жанрово-поетичну систему в синхронному (горизонтальний зріз окремого
історичного періоду) та діахронному (вертикальний зріз історичного розвитку)
планах.
Теорія фольклору – це галузь
фольклористики, що вивчає сутність усної народної творчості, особливості
окремих фольклорних жанрів, їхнє місце у цілісній жанровій системі, атакож –
внутрішню структуру жанрів – закони їх побудови, поетику.[13]
Безсумнівно, українська усна народна словесність
відіграє вагому роль у формуванні національної ідентичності українця, оскільки
являється своєрідним морально-етичним кодексом народу, виражає його світоглядні
концепції, втілює естетичні уподобання, надихає патріотизмом. Почуття
національної гордості підкріплюється визнанням української уснопоетичної
творчості у світовому масштабі. Григорій Нудьга, автор двотомного дослідження «Українська
пісня в світі», стверджував: "Світ визнав великі заслуги українського народу як творця надзвичайно
оригінальних, самобутніх і одночасно загальнолюдських пісенно-музичних скарбів, що прикрасили світову культуру здобутками людського духу"
[14].
Список використаних джерел
1. Грушевський М. Словесність
усна й писана. // Історія української літератури. У 6 т., 9 кн. – Київ: Либідь,
1993. – Т. 1.
2. Денисюк І. Національна специфіка українського фольклору. Теорія і
методологія // Вісник Львівського університету. Серія філол., 2003. – Вип. 31.
3. Закувала зозуленька: Антологія української народної творчості.
– Київ: Веселка, 1989. – 320 с.
4. Лановик М.Б., Лановик З.Б. Українська усна народна творчість: Підручник.
– 2-ге вид., стер. – Київ: Знання-Прес, 2003.
– 591 с.
5. Нудьга Г. Українська дума і пісня в світі. Львів:
Інститут народознавства НАН України, 1977. – Кн. 1.
6. Франко І. Як виникають
народні пісні. // Зібр. творів у 50 т. – Київ: Наукова думка, 1980. – Т. 27.
[1] Колесса Ф. Українська усна словесність. Львів:
Накладом фонду «Учітеся, брати мої», 1938.
[2] Закувала зозуленька: Антологія української
народної творчості. – К.: Веселка, 1989. – С. 5.
[3] Франко І. Як виникають народні пісні. // Зібр.
творів у 50 т. – К.: Наукова думка, 1980. – Т. 27, С. 60-65.
[4] Грушевський М. Словесність усна й писана. //
Історія української літератури. У 6 т., 9 кн. – К.: Либідь, 1993. – Т. 1, С.
55.
[5] Там само. – С. 62.
[6] Франко І. Як виникають народні пісні. // Зібр.
творів у 50 т. – К.: Наукова думка, 1980. – Т. 27, С. 65.
[7] Денисюк І. Національна специфіка українського
фольклору (матеріали до лекції). Теорія і методологія // Вісник Львівського
університету. Серія філол., 2003. – Вип. 31. – С. 5.
[8] Там само. – С. 6.
[9] Там само. – С. 8.
[10] Там само. – С. 8.
[11] Там само. – С. 8.
[12] Лановик М.Б., Лановик З.Б. Українська усна народна
творчість: Підручник. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2003. – С. 18.
[13] Там само. – С. 19.
[14] Нудьга Г. Українська дума і пісня в світі. Львів:
Інститут народознавства НАН України, 1977. – Кн. 1.
Дистанційна робота з вихованцями гуртка. Ознайомлення з матеріалами щодо вишивання хлопчачих сорочок .
https://vishivano4ka.com.ua/ua/golovna-ua/article/sho-potribno-znat-pri-vibore-cholovichoi-vishivanki.html
Календарна обрядовість. Літні обрядодії. Свято Івана Купала язичницьке чи християнське?.https://authenticukraine.com.ua/manners-ordinances-celebrations
Що потрібно знати про сучасну обрядовість?(Інтервю з Оксаною Тиховською)(12.05.)
Щhttps://authenticukraine.com.ua/blog/kupala
КЗПО "Центр позашкільної освіти" ДОР
Що потКЗПО "Центр позашкільної освіти" ДЗапрошуємо вихованців закладів позашкільної освіти області взяти участь у конкурсі “Вишиване селфі”, який пройде заочно і триватиме з 14 по 21 травня 2020 року. Ваші емоції, образи допоможуть створити неповторну атмосферу єдності. ⠀
⠀
‼ВИШИВАНКА – ЦЕ ПРЕСТИЖНО, ВИШИВАНКА – ЦЕ МОДНО.‼⠀
⠀
Учасникам конкурсу необхідно:⠀
⠀
1️⃣ Бути підписаним на сторінку закладу⠀
Facebook – https://www.facebook.com/kzpocpodor⠀
Instagram – https://instagram.com/kzpocpodor?igshid=1fp92jrinht3h.⠀
2️⃣ Зробити селфі, розкривши тему.⠀
3️⃣ Розмістити фото на своїй сторінці в Instagram, Facebook та відмітити КЗПО “Центр позашкільної освіти” ДОР” у себе в коментарях за допомогою #kzpo_cpo_dor , #вишиване_selfy. Зазначити назву роботи, вказати прізвище, ім’я автора роботи, повну назву закладу позашкільної освіти, прізвище, ім’я, по батькові керівника гуртка, назву гуртка. ⠀
4️⃣ Зробити репост про умови конкурсу, які будуть розміщені на сторінках Центру, та відмітити під ним в коментарях трьох своїх друзів.⠀
5️⃣ Серед публікацій, які наберуть найбільшу кількість лайків, будуть визначені переможці.⠀
⠀
‼ Виставити, не раніше 1️⃣4️⃣травня 2020 року.⠀
⠀
Сімейна обрядовість.Весілля. Дівич вечір.https://authenticukraine.com.ua/manners-ordinances-celebrations
Немає коментарів:
Дописати коментар